Пріоритети збереження та відновлення природоохоронних територій і біорізноманіття україни
Російська воєнна агресія проти України завдала масштабної шкоди довкіллю, у т. ч. природно-заповідним територіям і природним ландшафтам держави. Водночас у процесі інтеграції до Європейського Союзу перед Україною постають нові завдання щодо природоохоронних територій і збереження біорізноманіття держави, що потребують комплексного вирішення.
З метою обґрунтування пріоритетів збереження і відновлення біорізноманіття та досягнення відповідних Цілей сталого розвитку України вважаємо доцільним рекомендувати Кабінету Міністрів України, Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України:
• забезпечити супровід і схвалення Верховною Радою України проєкту Закону України про території Смарагдової мережі (реєстр. № 4461);
• внести зміни до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» у частині здійснення заходів щодо відновлення порушених природних комплексів у межах природно-заповідного фонду та збереження об’єктів природної спадщини зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;
• провести комплексну оцінку екологічних збитків територій та об’єктів природно-заповідного фонду, постраждалих унаслідок російської воєнної агресії;
• внести пропозиції щодо збільшення частки земель у постійному користуванні установ природно-заповідного фонду, у т. ч. передачі в постійне користування установам земель комунальної та державної власності в межах територій природно-заповідного фонду.
Обґрунтування
В умовах російської воєнної агресії питання функціонування ефективної системи природоохоронних територій та об’єктів набуває важливого значення в контексті забезпечення основи для збереження і відновлення біорізноманіття держави.
Збереження і відновлення біорізноманіття, своєю чергою, безпосередньо пов’язане із забезпеченням екологічної безпеки держави. Відповідно до Стратегії екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату на період до 2030 року, стратегічною ціллю є збереження біорізноманіття та забезпечення розвитку природно-заповідного фонду в Україні.1
В Україні частка територій природно-заповідного фонду є критично низькою: складає близько 8 % площі території держави. У більшості країн ЄС площі, зайняті природоохоронними територіями, становлять у середньому 15 %. Водночас Європейська зелена угода ставить за мету досягнення частки збережених природних екосистем на рівні до 30 %2.
Розвиток природно-заповідного фонду та збереження біорізноманіття так і не стали пріоритетами державної політики України, незважаючи на значну кількість чинних нормативно-правових актів у цій сфері.
Рамковий Закон України «Про природно-заповідний фонд України» розроблено понад 30 років тому, а зміни до нього протягом усього періоду вносилися лише фрагментарно. Очевидно, що цей Закон не забезпечує формування сучасного підходу до управління природоохоронними територіями. До Закону потрібно внести зміни щодо відновлення порушених природних комплексів у межах природно заповідного фонду та збереження об’єктів природної спадщини, що постраждали від російської воєнної агресії.
Ускладнює ситуацію і відсутність окремого центрального органу виконавчої влади, який би займався питаннями управління природоохоронними територіями. Особливостями функціонування територій природно-заповідного фонду мають бути забезпечення сталого функціонування та збереження природних комплексів, наявність довгострокових стратегій та фінансування природоохоронних заходів.
Для таких територій потрібно окреслити чіткі природоохоронні завдання та розробити індикатори їх контролю; вони мають сформувати позитивний імідж природоохоронної політики та бути важливими соціально-економічними елементами місцевих громад.
Також потрібно належним чином інтегрувати питання збереження біорізноманіття та природних ландшафтів у земельну політику держави. Необхідно обґрунтувати встановлення цільових показників площ природно заповідного фонду в деяких областях відповідно до вимог законодавства України та Цілей сталого розвитку. Такі області мають щорічно подавати статистичну звітність щодо досягнення встановлених показників.
Украй важливо створити нові й розширити наявні об’єкти природно заповідного фонду на територіях, де відбувалися бойові дії. Зокрема, створення біосферних заповідників сприятиме відновленню та розвитку цих територій, а також подоланню негативних наслідків і впливу війни.
Міндовкілля разом з партнерами, науковцями та громадськістю розпочало обговорення проєкту Стратегії збереження біорізноманіття в Україні. Документ визначає 23 стратегічні цілі, що відповідають схваленій 2022 р. Куньмінсько Монреальській Глобальній рамковій програмі з біорізноманіття.
Відповідно до Додатка XXX до Угоди про асоціацію з ЄС Україна зобов’язалася наблизити національне законодавство до положень директив 2009/147/ЄС та 92/43/ЄЕС.3 Директива 92/43/ЄЕС в Європейському Союзі є правовим інструментом, що імплементує положення Бернської конвенції та впроваджує конкретні вимоги для визначеного географічного регіону. У ній представлена оселищна концепція збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, що є основою для визначення територіальних об’єктів охорони в країнах ЄС.
Україна має забезпечити ефективне впровадження у свою національну правову систему положень Директиви 92/43/ЄЕС щодо підготовки реєстру місць (природних середовищ існування), призначення цих місць та встановлення пріоритетів управління ними, включно із завершенням реєстру потенційних територій Смарагдової мережі. Крім цього, необхідне запровадити: заходи зі збереження таких місць, систему моніторингу природоохоронного статусу оселищ і видів, суворий режим захисту певних видів, механізми стимулювання екологічної освіти та інформування громадськості.
Для імплементації зазначених європейських норм у вітчизняне законодавство в рамках Угоди про асоціацію з ЄС потрібно ухвалити законопроєкт «Про території Смарагдової мережі» (реєстр. № 4461).
Збитки, завдані українському природно-заповідному фонду внаслідок війни, оцінюються у 15 млрд дол.4. Водночас повну вартість його відновлення наразі оцінити неможливо через складність доступу до багатьох територій, постраждалих через російську воєнну агресію. Утрачено сотні тисяч червонокнижних видів рослинного і тваринного світу, а мінімум 2,5 млн га природоохоронних територій перебувають під загрозою знищення. Отже, потрібно здійснити комплексну оцінку екологічних збитків для територій та об’єктів природно-заповідного фонду держави та визначити пріоритети їх відновлення.
Зазначимо, що за результатами досліджень щодо проблем забезпечення екологічної безпеки держави, фахівцями НІСД розроблено систему індикаторів екологічного складника сталого розвитку в безпековому вимірі, що відображає комплексне бачення сфери екологічної безпеки. Зокрема, складник «Біорізноманіття та землекористування» оцінює залежність, роль і місце площі територій та об’єктів природно-заповідного фонду в загальній території країни, характеризує рівень збереження біорізноманіття та пов’язаного з ним землекористування. Цей складник є вкрай важливим для України з огляду на те, що високий рівень біорізноманіття та збалансоване землекористування допомагають знижувати екологічні ризики та підвищувати стійкість до зовнішніх негативних впливів. Збереження природних ландшафтів сприяє регулюванню мікроклімату та запобігає ерозії ґрунтів.
Стаття доступна для ознайомлення за наступним посиланням на електронний файл: стаття
