2 серпня - Міжнародний день голокосту ромів
Щороку 2 серпня вшановується Міжнародний день голокосту ромів. Саме у цей день, 80 років тому, гітлерівський режим вчинив страшний злочин проти людства – в газових камерах табору смерті Аушвіц-Біркенау було живцем спалено близько трьох тисяч безневинних чоловіків, жінок, дітей. Єдиною їхньою «провиною» була належність до ромської національності. Вважається, що під час Голокосту від репресій по всій Європі загинуло від 600 тис. до 1 млн 500 тис. ромів. «Калі траш» у перекладі з ромської означає «чорний жах». Так називають період в історії ромів за часів Другої світової війни.
Задокументованої інформації про знищення ромів вкрай мало. Лише нещодавно дослідники почали записувати історії, які переказували з покоління в покоління нащадки вцілілих ромів.
Ромів вбивали навмисно й жорстоко. Винищенням займалися спеціальні каральні загони – айнзатцгрупи кількістю від 1000 до 1200 осіб. Їхні командири могли особисто ухвалювати рішення про розстріли населення. Одна така група діяла в північній та центральній Україні, інша – в південній Україні, Бессарабії, Криму та на Кавказі.
Перші масові вбивства ромів почалися уже восени 1941 року. У Миколаївській області у вересні 1941 року особовий склад айнзацгрупи ліквідував понад сотню ромів, у тому числі жінок та дітей.
У лютому 1942 року в Артемівську (Бахмуті) зондеркоманда розстріляла двадцять родин ромiв у колишній гіпсовій шахті. Сотні ромів було знищено в Малині, Василькові, Обухові, Маріуполі, Кіровограді, Новгороді-Сіверському, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні.
На Рівненщині відомі місця масового вбивства представників ромської національної меншини, а саме: м. Сарни, м. Дубно, с. Воронки Вараського район, села Богданівка, Гуменники, Новомалин, Бистричі Рівненського району, с. Острожець Дубенського району.
Місцеві жителі так само, як євреїв, рятували ромів від розстрілів. Але їхній порятунок мав свою особливість. Перш за все, місцеві жителі попереджали ромів про наближення облав. Часто представники місцевої адміністрації видавали ромам фіктивні довідки про їхнє етнічне походження.
Кілька фактів про переслідування ромів нацистами.
1. Нацисти розпочали і здійснювали геноцид ромів не у вакуумі. Упередження щодо ромської спільноти існували у європейських суспільствах. Те, що суперечило усталеним стереотипам, наприклад, внесок у розвиток культури або наявність осілих громад, – ігнорували. Нацисти використали та посилили ці упередження. Після приходу до влади вони поступово ізолювали ромів, позбавляючи їх прав, доступу до освіти та заробітку. Наприклад, ромські артисти й музиканти були виключені з Імперської палати музикантів та діячів культури. Безробіття серед ромів, яке зростало через обмеження, нацисти видавали за доказ того, що роми є «асоціальними».
2. Примусові переселення у «табори для циган» почалися ще в 1935-му. А з 1940-го – масові депортації у концтабори переважно на території окупованої Польщі, де більшість ромів загинули від виснажливої праці, голоду й хвороб або були вбиті у газових камерах. Під депортацію люди потрапляли на основі «записів про циган», які вела поліція з попередніх століть і з яких вже нацисти виводили «родовід» переслідуваних. Або ж на основі звітів Центру досліджень расової гігієни та біології Третього Райху. Тут упродовж 1930-х примусово псевдонауковими методами обстежили десятки тисяч ромів. Наприклад, вимірювали діаметр голови. Переслідували й тих, хто походив зі змішаних родин. Так, лише в Аушвіці-Біркенау опинились понад 23 тисячі людей з Німеччини, Австрії, Чехословаччини, Польщі, Угорщини та інших країн Європи незалежно від того, чи кочували вони, а чи мали бізнес і жили у вишуканих будинках, чи навіть служили у Вермахті.
3. В Україні роми на початку 1940-х років також вели як кочовий, так й осілий спосіб життя. Коли нацисти окупували Україну, вони, як і в Європі до цього, почали переслідувати ромів незалежно від їхньої соціалізації. Тут більшість ромів загинули не в концтаборах чи газових камерах, а від куль. Задокументовано, що в окремих випадках нацисти, збираючи ромів для розстрілу, маскували свої справжні наміри інформацією про переселення. Наприклад, в 1942 році ромам Чернігівщини повідомили, що їх переселятимуть до Сербії. Натомість – розстріляли. Всього відомо про понад 140 випадків масових вбивств в окупованій нацистами частині України
4. Навіть після поразки нацизму та міжнародного трибуналу над нацистськими злочинцями, дискримінація ромів, зокрема і в німецькому суспільстві, тривала. На жертв перекладали вину за злочин. Наприклад, було розповсюдженим бачення, що причина переслідування ромів полягала не в системній расовій політиці нацистів, а в «асоціальній поведінці» самих ромів. У це складно повірити, але ще в 1970-х роках Ґісенський університет висував теорію, що планомірного знищення ромів не було, вони стали випадковими жертвами поганих санітарно-гігієнічних умов. Щоб змінити ситуацію, потрібні були зміна поколінь та активна позиція і громадський рух на захист своїх прав серед самих ромів. Істотно ситуація в Німеччині змінилася лише після тижневого голодування чоловіків-ромів на території меморіалу в колишньому концтаборі в Дахау у 1980 році, яке набуло міжнародного розголосу. Через два роки канцлер ФРН Гельмут Шмідт офіційно визнав переслідування ромів расизмом.
Геноцид ромського населення і до сьогодні залишається однією з найменш вивчених сторінок Другої світової війни. За роки незалежності Україна впроваджувала політику, спрямовану на етнічне відродження ромів, їх самоідентифікацію й самоствердження. Ромська етнонаціональна спільнота є невід’ємною частиною українського народу, а її історія – складовою нашої спільної національної пам’яті.
